Ярослав Мудрий перед смертю 1054 р. поділив землі між синами й заповів їм жити в мирі та слухатися старшого брата. Найстарший живий син, Ізяслав, отримав Київ і Новгород, Святослав — Чернігів, Всеволод — Переяслав. Молодші брати дістали менші уділи.
Перші майже двадцять років троє старших Ярославичів діяли спільно: разом воювали з сусідами, вирішували суперечки й ухвалювали закони. Найвідоміший їхній спільний закон — «Правда Ярославичів», яка доповнила «Найдавнішу правду» батька. Вона, зокрема, скасувала кровну помсту й замінила її грошовими штрафами та детально захищала майно й людей князя.
Союз братів підірвали поразки від половців і боротьба за владу. 1068 р. кияни вигнали Ізяслава, а 1073 р. проти нього виступили вже Святослав і Всеволод. Далі Київ кілька разів переходив з рук у руки, доки 1078 р. Ізяслав не загинув у битві на Нежатиній Ниві й Всеволод не став київським князем до своєї смерті 1093 р.
Доба Ярославичів показала, що спільне правління родичів не забезпечує тривалого миру. Суперечки синів і онуків Ярослава стали одним із перших кроків до майбутньої роздробленості Русі.
Де історики не згодні
У підручниках добу Ярославичів часто подають як 1054–1093 рр., але справжній тріумвірат трьох братів тривав лише до 1073 р., коли Святослав і Всеволод вигнали Ізяслава з Києва. Далі Києвом правив Святослав (1073–1076), після його смерті — недовго Всеволод, потім знову Ізяслав (1077–1078), а після його загибелі — Всеволод (1078–1093). Отже, 1093 р. — це кінець правління останнього з Ярославичів, а не тріумвірату. Точний час укладення «Правди Ярославичів» невідомий; найчастіше її пов'язують із з'їздом братів у Вишгороді 1072 р.
Постаті
- Ізяслав Ярославич