Митрополитів для Русі зазвичай призначав Константинопольський патріарх, і це були греки. Ярослав Мудрий прагнув, щоб руська Церква була самостійнішою.
Іларіон був священиком у князівському селі Берестове під Києвом. За літописом, він ходив молитися на дніпровські схили й викопав там невелику печеру. Під 1051 р. літопис повідомляє, що Ярослав, зібравши єпископів, поставив Іларіона митрополитом у Софійському соборі.
Іларіон — автор «Слова про закон і благодать», одного з найдавніших творів руської літератури. У ньому він порівнює Старий і Новий Заповіти, прославляє князя Володимира за хрещення Русі й показує Русь рівною іншим християнським народам.
Після смерті Ярослава Іларіон у джерелах більше не згадується, і митрополитами знову ставали греки. Та його поставлення засвідчило зрілість руської Церкви й культури.
Де історики не згодні
Історики по-різному пояснюють, чому Ярослав поставив митрополита без згоди Константинополя: одні вбачають у цьому прагнення до церковної незалежності, інші пов'язують це з погіршенням відносин після війни з Візантією 1043 р. Неясно, чи патріарх згодом визнав Іларіона. «Слово про закон і благодать» датують по-різному, найчастіше 1037–1050 рр.
Постаті
- Іларіон