Після розпаду СРСР на території України лишилася велика кількість ядерної зброї, проте командування нею залишалося в Москві. США і Росія наполягали, щоб Україна відмовилася від неї. Частина українських політиків вважала зброю гарантією незалежності, інші — надто дорогою й небезпечною. У листопаді 1993 р. Верховна Рада ратифікувала договір про скорочення стратегічних озброєнь (СНО-1), але з численними застереженнями.
14 січня 1994 р. в Москві Білл Клінтон, Борис Єльцин і Леонід Кравчук підписали тристоронню заяву. Україна погоджувалася передати всі ядерні боєголовки до Росії для знищення. Натомість мала отримати компенсацію — паливо для своїх атомних електростанцій — і фінансову допомогу США на ліквідацію ракет і шахт.
Сторони також пообіцяли надати Україні запевнення безпеки після її приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Ці запевнення не були юридичними гарантіями захисту. Заява відкрила шлях до Будапештського меморандуму, підписаного в грудні 1994 р.
Де історики не згодні
У шкільних підручниках часто пишуть, що Україна отримала «гарантії безпеки». Насправді в англомовних документах ідеться про запевнення (assurances), а не юридичні гарантії із зобов'язанням захищати. Ці запевнення згодом закріпив Будапештський меморандум 1994 р.
Постаті
- Леонід Кравчук