Після 1991 р. економіка України лишалася тісно пов'язаною з колишніми радянськими республіками. Розрив господарських зв'язків, подорожчання нафти й газу з Росії та брак ринкових реформ болісно вдарили по промисловості. Держава підтримувала збиткові підприємства й колгоспи, друкуючи нові гроші — купони-карбованці.
У 1993 р. знецінення грошей перетворилося на гіперінфляцію — дуже швидке, некероване зростання цін. За рік ціни зросли, за оцінками, більш ніж у сто разів. Зарплати й пенсії не встигали за цінами, полиці магазинів порожніли, поширився бартер — обмін товару на товар. Вклади громадян в Ощадбанку фактично перетворилися на ніщо.
Влітку 1993 р. на Донбасі страйкували шахтарі, вимагаючи вищих зарплат і політичних змін. Криза змусила владу погодитися на дострокові вибори парламенту й президента 1994 р. Знецінені заощадження радянських часів стали для багатьох родин тривалою кривдою, а подолати інфляцію вдалося лише з реформами 1994–1996 рр.
Де історики не згодні
Точні показники різняться залежно від методики: найчастіше наводять оцінку інфляції за 1993 р. понад 10 000 % (близько 10 200 % від грудня до грудня). Економісти по-різному розподіляють відповідальність за кризу між урядом, Національним банком і зовнішніми чинниками, як-от подорожчання російських енергоносіїв.