Василь Стус уперше відкрито виступив проти репресій 1965 р. на прем'єрі «Тіней забутих предків». 1972 р. його заарештували й засудили до таборів і заслання. Повернувшись 1979 р., він приєднався до Української Гельсінської групи, і 1980 р. його знову засудили — до десяти років таборів особливого режиму та п'яти років заслання.
Стус відбував строк у таборі Перм-36 на Уралі — одному з найсуворіших місць ув'язнення політв'язнів. Там він писав вірші й переклади, які часто конфіскували. Наприкінці серпня 1985 р. його кинули в карцер, і в ніч на 4 вересня 1985 р. він помер — рівно через двадцять років після протесту в кінотеатрі «Україна».
Смерть Стуса стала відомою у світі й посилила увагу до політв'язнів СРСР. 19 листопада 1989 р. його прах, разом із прахом Олекси Тихого та Юрія Литвина, урочисто перепоховали на Байковому цвинтарі в Києві. Це стало однією з наймасовіших акцій тих років.
Де історики не згодні
Вважається, що в 1985 р. Стуса висували на Нобелівську премію з літератури, і що цим, на думку частини дослідників, можна пояснити жорсткість табірного начальства. Проте архіви Нобелівського комітету відкривають лише через 50 років, тож це досі не підтверджено документально. Обставини смерті — в карцері, під час голодування — також відомі переважно зі свідчень співв'язнів.
Постаті
- Василь Стус