До середини 1980-х рр. радянська економіка майже перестала зростати, техніка застарівала, а люди втрачали віру в офіційні гасла. Нове керівництво на чолі з Михайлом Горбачовим розуміло, що без змін країна відстане від Заходу ще більше.
23 квітня 1985 р. на пленумі ЦК КПРС Горбачов проголосив курс на «прискорення соціально-економічного розвитку». Спершу йшлося про дисципліну, нову техніку й заміну старих кадрів. Згодом, особливо після Чорнобильської катастрофи, реформи розширилися: з'явилася «гласність» — дозвіл відкрито говорити про проблеми й злочини минулого, а загальну політику назвали «перебудовою».
В Українській РСР зміни йшли повільніше, ніж у Москві чи Прибалтиці. Перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький, який очолював республіку з 1972 р., був прихильником жорсткого контролю й обережно ставився до нових гасел. Тому Україну тих років іноді називали «заповідником застою».
Попри опір, «перебудова» дала простір для появи неформальних товариств, вільнішої преси й національного руху. Саме з цих процесів виросли рухи, які наприкінці 1980-х рр. висунули вимогу суверенітету, а згодом — незалежності України.
Де історики не згодні
Історики сперечаються, коли саме почалася «перебудова»: дехто веде відлік від квітневого пленуму 1985 р., інші — від XXVII з'їзду КПРС (1986) чи січневого пленуму 1987 р., коли курс на демократизацію став відкритим. Самі слова «перебудова» й «гласність» широко поширилися лише у 1986–1987 рр. Оцінки реформи також різні: одні вважають її щирою спробою оновити СРСР, інші — вимушеною реакцією на кризу, яка вийшла з-під контролю.
Постаті
- Михайло Горбачов