Після примусової колективізації сільське господарство УСРР занепало, урожай 1932 р. був невеликим. Проте Москва вимагала виконати непосильний план хлібозаготівель, а хліб продавали за кордон, щоб купувати обладнання для заводів.
Наприкінці 1932 р. села, що не виконали план, заносили на «чорні дошки»: їм забороняли торгувати й завозити товари, з них вивозили всі запаси. Бригади активістів обшукували хати й забирали не лише зерно, а й інше продовольство. У січні 1933 р. селянам України й Кубані заборонили виїжджати по хліб в інші краї.
Навесні 1933 р. голод досяг піку: люди вмирали цілими родинами, вимирали села. Влада заперечувала голод і відмовлялася від допомоги з-за кордону.
Голодомор зламав опір селянства й завдав страшного удару українському народу. У СРСР про нього заборонялося говорити до кінця 1980-х. 2006 р. Верховна Рада визнала Голодомор геноцидом, а Україна щороку в листопаді вшановує пам'ять жертв.
Де історики не згодні
Точну кількість жертв встановити неможливо: облік смертей у 1933 р. вели неповно, а дані приховували. Інститут демографії НАН України оцінює прямі втрати приблизно в 3,5–4 млн осіб (за підрахунком 2015 р. — близько 3,9 млн), окремо рахуючи ненароджених; деякі дослідники наводять вищі цифри. Історики сперечаються й щодо задуму влади: більшість українських і частина зарубіжних учених вважають Голодомор геноцидом, інші називають його злочином проти людяності, спричиненим насамперед політикою колективізації.
Постаті
- Йосип Сталін