За першою п'ятирічкою радянська влада швидко розбудовувала важку промисловість. Заводам потрібна була електроенергія, тож на Дніпрі вирішили звести велику гідроелектростанцію. Будівництво почалося 1927 р.; до нього залучили американських інженерів-консультантів.
На будові працювали десятки тисяч людей, значну частину яких мобілізували з сіл, часто примусово. 10 жовтня 1932 р. станцію урочисто пустили. Гребля підняла рівень води й затопила дніпровські пороги, тож річкою стало можливо плавати аж до Києва.
Навколо Дніпрогесу виріс промисловий район Запоріжжя з металургійними й алюмінієвими заводами. 1941 р., відступаючи перед німецькими військами, радянські частини підірвали греблю. Після війни станцію відбудували.
Де історики не згодні
Радянська пропаганда показувала Дніпрогес як подвиг ентузіастів. Сучасні історики наголошують, що на будівництві працювали й примусово мобілізовані селяни, а умови праці й побуту були важкими; точну частку примусової праці встановити складно.