Кобзарі й лірники — мандрівні співці, часто незрячі, — століттями виконували думи й історичні пісні. Радянська влада ставилася до них з підозрою: вони вільно ходили по селах і співали про козацьку минувшину й народне горе.
За поширеною розповіддю, у грудні 1934 р. кобзарів і лірників скликали на з'їзд, а потім вивезли за місто й розстріляли. Цю історію часто переказують, але архівних документів про таку подію досі не знайдено.
Водночас відомо, що співців утискали: забороняли мандрувати, виконувати «неправильні» пісні, а деяких заарештували й розстріляли в роки Великого терору. Замість традиційних кобзарів влада створювала державні капели бандуристів з дозволеним репертуаром.
Тож історики обережно розрізняють доведені переслідування й неперевірену розповідь про масову страту.
Де історики не згодні
Розповідь про масовий розстріл кобзарів (зазвичай із датою — грудень 1934 р.) поширилася з публікацій на еміграції та книжки «Свідчення» (1979), яку видали як спогади композитора Дмитра Шостаковича. Архівних документів про таку подію не виявлено. Одні дослідники вважають, що документи могли знищити або їх ще не знайшли; інші вважають розповідь легендою, що виросла з реальних переслідувань окремих кобзарів.