Наприкінці XV ст. степи на південь від Києва, Брацлава й Черкас були малозаселеними. Їх постійно перетинали татарські загони, тож осісти там на постійне життя було небезпечно. Проте саме туди щовесни вирушали відважні люди з прикордонних міст і сіл — полювати, ловити рибу, збирати мед у степових «уходах».
Такі люди мусили вміти битися, бо в степу будь-якої миті можна було натрапити на татар. Їх стали називати козаками. Саме слово тюркського походження й означало вільну, нікому не підвладну людину або вояка-сторожа.
1489 р. польський королевич Ян Ольбрахт вирушив із військом проти татар на Поділля. Як пізніше записав польський хроніст Мартин Бельський, польське військо вели степом козаки, які добре знали місцеві шляхи. Це найдавніша відома згадка про козаків на українських землях.
Вже за кілька років про козаків згадують і документи. 1492 р. кримський хан Менглі Гірей скаржився великому князю литовському, що київські й черкаські козаки напали на татарський корабель під Тягинею на Дніпрі. Відтоді козаки дедалі частіше з'являються в джерелах.
З невеликих ватаг степових промисловців і воїнів згодом виросло українське козацтво — сила, яка через півтора століття очолить боротьбу за власну державу.
Де історики не згодні
Хроніку Мартина Бельського написано лише в середині XVI ст., через кілька десятиліть після походу 1489 р. Тому частина істориків вважає першою достовірною згадкою документ 1492 р. — скаргу кримського хана на київських і черкаських козаків. Саме слово «козак» трапляється в джерелах ще раніше, але не щодо українських козаків.
Постаті
- Мартин Бельський