Виговський прагнув зміцнити гетьманську владу й самостійність держави. Він спирався на старшину й шляхту, що викликало невдоволення рядових козаків і запорожців. Москва, своєю чергою, намагалася обмежити гетьманську владу й розмістити воєвод у більшій кількості міст.
1657–1658 рр. проти гетьмана виступили полтавський полковник Мартин Пушкар і запорозький кошовий Яків Барабаш, яких таємно підтримувала Москва. У червні 1658 р. під Полтавою Виговський розгромив повстанців. Пушкар загинув, але ця братовбивча війна глибоко розколола суспільство.
У вересні 1658 р. Виговський уклав із Річчю Посполитою Гадяцький договір. За ним Київське, Брацлавське й Чернігівське воєводства ставали Великим князівством Руським — третім рівноправним членом держави разом із Польщею та Литвою. Це викликало війну з Московською державою.
Улітку 1659 р. під Конотопом військо Виговського разом із кримською ордою розгромило велику московську армію. Проте польський сейм урізав умови Гадяцького договору, а частина полковників перейшла на бік Москви. Восени 1659 р. Виговський зрікся булави, і гетьманом знову обрали Юрія Хмельницького.
Де історики не згодні
Діяльність Виговського оцінюють дуже по-різному. Одні історики бачать у ньому державника, що прагнув вирвати Україну з-під московського впливу й здобути для неї рівноправне становище. Інші — політика, який покладався на старшину й шляхту, не зважав на настрої козаків і селян і тим самим поглибив громадянську війну.
Постаті
- Іван Виговський