У середині XVI ст. у Європі зростав попит на збіжжя, і землевласникам стало вигідно вирощувати хліб на продаж. Для цього їм потрібно було більше землі й робочих рук. Водночас селянські землі в Литві були розкидані дрібними ділянками, а повинності селян — заплутані й різні в кожному маєтку.
1557 р. великий князь литовський і король польський Сигізмунд II Август видав «Уставу на волоки». За нею всю землю в королівських маєтках поміряли на однакові ділянки — волоки, кожна приблизно по 20 гектарів. Реформу назвали волочною поміркою.
Кожна селянська родина отримувала волоку землі й мусила за неї виконувати однакові повинності: відробляти панщину — зазвичай два дні на тиждень — і сплачувати податки. Запровадили трипілля: поле ділили на три частини, де по черзі сіяли озимі, ярі та залишали землю відпочити. Села перебудовували — хати ставили вздовж однієї вулиці.
Найкращі землі відводили під фільварки — панські господарства, що вирощували збіжжя на продаж. Селяни, які отримали наділ, ставали прикріпленими до нього й не могли вільно піти.
Реформа охопила спершу королівські маєтки, а згодом її переймали й приватні власники. На українських землях її провели насамперед на Волині та Берестейщині. Вона зробила господарство впорядкованішим, але водночас посилила кріпосну залежність селян.
Де історики не згодні
Історики по-різному оцінюють реформу. Одні наголошують, що вона впорядкувала землеволодіння й підвищила врожайність завдяки трипіллю. Інші — що вона стала кроком до повного закріпачення селян і поширення фільварків. Дискусійним є й розмір волоки: у різних регіонах він коливався приблизно від 16 до 21 гектара.
Постаті
- Сигізмунд II Август