У XVI ст. Святе Письмо на українських землях читали церковнослов'янською мовою, яку звичайні люди розуміли дедалі гірше. У Європі тоді поширювалася Реформація, і в багатьох країнах Біблію перекладали мовами, зрозумілими для простого народу.
1556 р. в монастирі в селі Дворець на Волині почали перекладати Євангеліє «на мову руську», тобто на тогочасну українську книжну мову. Роботу продовжили й 1561 р. завершили в Пересопницькому монастирі (нині Рівненська область). Звідси й назва книги.
Над книгою працювали архімандрит Пересопницького монастиря Григорій і писар Михайло Васильович, син протопопа із Сянока. Кошти на роботу дала княгиня Анастасія Заславська. У післямові сказано, що переклад зробили для «лучшого вирозумлення люду христіанського посполитого», тобто щоб його розуміли прості люди.
Євангеліє написали від руки на пергаменті — спеціально обробленій шкірі. Книга має майже 500 аркушів, прикрашена кольоровими заставками, ініціалами та мініатюрами із зображеннями євангелістів. Це одна з найкращих пам'яток української книжкової мініатюри.
1701 р. гетьман Іван Мазепа подарував книгу Переяславському собору. Згодом її знайшли в Полтавській семінарії. Тепер Пересопницьке Євангеліє зберігається в Національній бібліотеці України імені В. Вернадського, і на ньому складають присягу президенти України під час інавгурації.
Де історики не згодні
Мова Євангелія — не сучасна українська, а тогочасна книжна мова, у якій церковнослов'янські слова поєднуються з народними українськими. Тому дослідники сперечаються, чи можна називати його першим перекладом саме «українською». Не з'ясовано також, з якого тексту перекладали: у післямові згадано «язик болгарський», тобто церковнослов'янський оригінал.
Постаті
- Михайло Васильович