Перший Литовський статут 1529 р. за кілька десятиліть застарів. Шляхта вимагала більших прав і участі в управлінні державою, а суди потребували впорядкування. У 1564–1566 рр. у Великому князівстві Литовському провели судово-адміністративну реформу, і її результати треба було записати в новому законі.
1566 р. великий князь Сигізмунд II Август затвердив Другий Литовський статут. Він мав 14 розділів і понад 360 статей-артикулів. У його підготовці активно брала участь шляхта з Волині, тому статут часто називають Волинським.
Статут закріпив новий поділ держави на воєводства й повіти. На українських землях діяли Київське, Волинське та Брацлавське воєводства. У кожному повіті збиралися шляхетські сеймики, які обирали послів на загальний сейм. Запроваджувалися нові суди — земські, гродські та підкоморські, що розглядали справи шляхти.
Статут розширив права шляхти й обмежив свавілля магнатів: усі шляхтичі, незалежно від віри, вважалися рівними перед законом. Водночас він ще більше обмежив права селян, які втрачали можливість вільно переходити від одного пана до іншого.
Як і Перший, Другий статут написали руською мовою. Він діяв до 1588 р., коли його замінив Третій Литовський статут.
Де історики не згодні
Назва «Волинський статут» — умовна. Історики сперечаються, наскільки вирішальним був внесок саме волинської шляхти: одні вважають, що її вимоги визначили зміст статуту, інші — що вона лише брала участь у підготовці нарівні з шляхтою інших земель. Дискусійна й кількість артикулів у різних списках статуту.
Постаті
- Сигізмунд II Август