Після підписання Заключного акта в Гельсінкі 1975 р. радянські правозахисники вирішили стежити, як СРСР виконує свої міжнародні обіцянки. У травні 1976 р. в Москві виникла перша Гельсінська група. Українські дисиденти, які пережили арешти 1965 і 1972 рр., підхопили цю ідею.
9 листопада 1976 р. в Києві оголосили про створення Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод. До неї ввійшли Микола Руденко, Олесь Бердник, Левко Лук'яненко, Петро Григоренко, Оксана Мешко, Ніна Строката, Олекса Тихий, Мирослав Маринович, Микола Матусевич, Іван Кандиба. Група готувала меморандуми й інформаційні бюлетені про репресії, русифікацію й політв'язнів і передавала їх за кордон.
Влада відповіла арештами: уже в лютому 1977 р. заарештували Руденка й Тихого, згодом — більшість інших членів. Проте група діяла до кінця 1980-х, а 1988 р. на її основі виникла Українська Гельсінська спілка — одна з перших легальних опозиційних організацій в УРСР.
Де історики не згодні
Дослідники наводять різну кількість членів групи за весь час її існування — зазвичай від 37 до 41 особи, бо до неї приєднувалися й ув'язнені в таборах. Більшість членів були засуджені, кілька людей — серед них Олекса Тихий, Василь Стус, Юрій Литвин, Валерій Марченко — загинули в ув'язненні.
Постаті
- Микола Руденко