Попередник Щербицького, Петро Шелест, хоч і був відданим комуністом, обстоював економічні інтереси УРСР і певною мірою підтримував українську культуру. У Москві це вважали «місництвом» і «націоналізмом». У травні 1972 р. Шелеста перевели на посаду в уряді СРСР, а 1973 р. розкритикували його книжку «Україно наша Радянська».
25 травня 1972 р. першим секретарем ЦК КПУ став Володимир Щербицький — давній соратник Брежнєва. Секретарем з ідеології призначили Валентина Маланчука, який провів «ідеологічну чистку»: з наукових установ, вишів і редакцій звільняли людей, підозрюваних у «націоналізмі», заборонювали книжки. Посилилася русифікація освіти, науки й видавничої справи.
Щербицький керував Україною майже сімнадцять років — до вересня 1989 р. Ці роки стали часом «застою», переслідування дисидентів і повільного падіння економіки. Його відставка на хвилі перебудови відкрила шлях до швидких політичних змін в УРСР.
Де історики не згодні
Історики по-різному оцінюють Щербицького. Більшість наголошує на русифікації й репресіях, що їх він проводив або допускав. Деякі дослідники звертають увагу на його господарську діяльність і на те, що він виконував лінію Москви, а не діяв самостійно. Оцінки його ролі після Чорнобильської катастрофи 1986 р. також різняться.
Постаті
- Володимир Щербицький