Поет Василь Стус, а також члени Української Гельсінської групи Юрій Литвин і Олекса Тихий були засуджені за правозахисну діяльність і загинули в таборах на Пермщині (Росія) у 1984–1985 рр. Їх поховали на табірних цвинтарях, а родинам не дозволяли перевезти тіла додому.
У 1989 р. завдяки зусиллям родин, громадськості й Товариства «Меморіал» прах трьох в'язнів перевезли в Україну. 19 листопада 1989 р. від Софійського собору до Байкового цвинтаря в Києві пройшла багатотисячна жалобна хода з синьо-жовтими прапорами, які тоді ще були заборонені.
Перепоховання стало водночас актом пам'яті й масовою політичною акцією. Воно привернуло увагу до злочинів радянської влади проти інакодумців і зміцнило національно-демократичний рух. Ім'я Стуса стало символом незламності українських шістдесятників.
Де історики не згодні
Кількість учасників жалобної ходи в джерелах різниться — від кількох десятків тисяч до ще більших цифр; точних підрахунків немає. Різні й оцінки причин смерті в'язнів: офіційно їх пояснювали хворобами, але правозахисники й історики пов'язують загибель із жорстокими умовами ув'язнення.
Постаті
- Василь Стус