Улітку 1942 р. після перемог на півдні, зокрема в Україні, німецькі війська наступали до Волги й на Кавказ. Сталінград був важливим промисловим і транспортним центром, а захоплення міста з ім'ям Сталіна мало ще й символічне значення.
Від 17 липня 1942 р. тривали оборонні бої, а з вересня — запеклі вуличні бої в самому місті. 19 листопада 1942 р. Червона армія почала контрнаступ і за кілька днів оточила 6-ту німецьку армію та частини союзників. Спроба деблокувати оточених провалилася.
31 січня 1943 р. капітулював фельдмаршал Фрідріх Паулюс, а 2 лютого склала зброю остання група. У полон потрапило близько 90 тис. німецьких вояків. У битві воювало багато уродженців України.
Сталінградська битва стала поворотним пунктом війни: ініціатива почала переходити до Червоної армії. Невдовзі почалося звільнення сходу України.
Де історики не згодні
У шкільних підручниках подією часто вважають 19 листопада 1942 р. — початок радянського контрнаступу (операція «Уран»). Проте сама битва почалася 17 липня 1942 р. оборонними боями на підступах до Сталінграда. Тому точну дату початку тут не вказано, а подія охоплює 1942–1943 рр. Закінчення теж датують по-різному: Паулюс капітулював 31 січня, а остання оточена група — 2 лютого 1943 р. Оцінки втрат обох сторін різняться: кожна сторона втратила сотні тисяч убитими, пораненими й полоненими.
Постаті
- Фрідріх Паулюс