Похід Ігоря Святославича 1185 р. скінчився поразкою, але вразив сучасників. Невідомий автор, імовірно, свідок подій або близька до князів людина, склав про нього поетичну розповідь.
Головна думка «Слова» — заклик князів до єднання: через їхні сварки Руська земля стає легкою здобиччю ворогів. Твір насичений образами природи, порівняннями з птахами й звірами, згадками про давніх богів. Найвідоміший фрагмент — плач Ярославни, дружини Ігоря, яка звертається до вітру, Дніпра й сонця.
Єдиний відомий рукопис у 1790-х рр. придбав збирач старожитностей О. Мусін-Пушкін, а 1800 р. текст надрукували. 1812 р., під час пожежі Москви, рукопис згорів; залишилися видання та копія, зроблена для імператриці Катерини II.
«Слово о полку Ігоревім» — одна з вершин давньоруської літератури. Його багато разів перекладали й переспівували українські поети, зокрема Тарас Шевченко та Іван Франко.
Полечу, — каже, — зозулею по Дунаю, омочу шовковий рукав у Каялі-ріці, утру князеві криваві його рани на дужому його тілі.«Слово о полку Ігоревім», плач Ярославни (сучасний переклад)
Де історики не згодні
Через те що оригінальний рукопис згорів, деякі вчені (зокрема О. Зимін, Е. Кінан) вважали «Слово» пізньою підробкою. Більшість дослідників визнає твір справжньою пам'яткою кінця XII ст.: на це вказують його мова й збіги з іншими давніми текстами. Датують його 1185–1187 рр., бо Ярослав Осмомисл і Володимир Глібович згадані як живі, а вони померли 1187 р. Щодо автора висунуто чимало гіпотез, але жодна не доведена.