Після зруйнування Кодака й страти Сулими напруга не спала. Польська влада дедалі більше обмежувала козаків, а шляхта посилювала визиск селян.
1637 р. запорожці на чолі з Павлом Бутом, якого називали Павлюком, підняли повстання. Він закликав усіх українців приєднатися до боротьби. У грудні 1637 р. під Кумейками повстанці зазнали поразки від польського війська Миколи Потоцького. Павлюка видали й згодом стратили.
Навесні 1638 р. боротьбу продовжили запорожці на чолі з Яковом Острянином. Після запеклих боїв під Жовнином Острянин із частиною козаків відійшов на територію Московської держави.
Решту повстанців очолив Дмитро Гуня. Козаки укріпилися в таборі біля гирла Сули, біля Старця, і два місяці відбивали атаки. Через брак харчів і боєприпасів восени 1638 р. вони мусили скласти зброю.
Де історики не згодні
Історики по-різному оцінюють причини поразки: брак єдності між реєстровцями й запорожцями, переваги польського війська в артилерії та кінноті, зраду частини старшини. Дискусійною є й кількість учасників повстань.
Постаті
- Павло Бут (Павлюк)