Після занепаду Галицько-Волинської держави в середині XIV ст. землі між Карпатами, верхнім Прутом і Дністром залишилися без сильного власного правителя. На них претендували Угорщина, Польща й Литва, а частина цих земель платила данину Золотій Орді.
На схід від Карпат угорський король утворив прикордонну область — Молдавію, яка мала стримувати татар. 1359 р. воєвода з Марамороша Богдан виступив проти угорської влади, прогнав залежного від Угорщини правителя й проголосив Молдавію самостійним князівством. Угорські походи, щоб повернути ці землі, успіху не мали.
Нове князівство швидко розширювалося. До нього відійшли й землі у верхів'ї Пруту та Серету — так звана Шипинська земля, де жили переважно русини-українці. Саме цю територію тепер називають Північною Буковиною; назва «Буковина» поширилася пізніше.
У Молдавському князівстві довго зберігався руський вплив: грамоти писали церковнослов'янською мовою, у канцелярії працювали писарі з руських земель. Чернівці вперше згадано 1408 р. у грамоті молдавського господаря Олександра Доброго як місце митниці.
Північна Буковина лишалася у складі Молдавії понад чотири століття. З початку XVI ст. князівство залежало від Османської імперії, а 1774–1775 рр. край зайняла й приєднала Австрія.
Де історики не згодні
Точного часу, коли Шипинська земля опинилася у складі Молдавії, джерела не фіксують. 1359 р. — це рік проголошення незалежності Молдавського князівства; у шкільній хронології з ним пов'язують і приєднання Північної Буковини. Частина істориків вважає, що ці землі входили до князівства поступово, упродовж другої половини XIV ст.
Постаті
- Богдан I