Наприкінці XIX ст. редакція журналу «Киевская старина» зібрала великий запас українських слів, записаних у різних краях. Але матеріал був розрізнений, а українська мова в Російській імперії перебувала під забороною, тож видати словник було неможливо.
У 1902 р. редакція запросила до роботи письменника й педагога Бориса Грінченка. Разом із дружиною Марією Загірньою він кілька років упорядковував і доповнював картки, додаючи приклади з фольклору й літератури. Після послаблення цензури в 1905 р. словник почали друкувати.
У 1907–1909 рр. у Києві вийшли чотири томи. Для слів Грінченко обрав правопис, який згодом назвали «грінченківкою»; він ліг в основу сучасного українського правопису. Російська академія наук відзначила працю премією.
Словник Грінченка досі вважають однією з найважливіших пам'яток української лексикографії. Його перевидають і використовують мовознавці, письменники й перекладачі.
Де історики не згодні
Назва написана тогочасним правописом — «Словарь». Кількість слів подають як «понад 68 тисяч» або «близько 68 тисяч». Над словником разом з Грінченком працювала його дружина Марія Загірня, і внесок попередніх збирачів матеріалу теж значний.
Постаті
- Борис Грінченко