Революція 1905 р. змусила царя Миколу II видати Маніфест 17 жовтня, який обіцяв громадянські свободи й парламент — Державну думу. Вибори були не прямими й нерівними: голоси поміщиків важили набагато більше, ніж голоси селян і робітників. Ліві партії, серед них соціал-демократи й есери, вибори бойкотували.
Від дев'яти українських губерній обрали 102 депутати, переважно селян. Частина з них об'єдналася в Українську парламентську громаду, яку очолив чернігівський громадський діяч Ілля Шраг. Громада вимагала автономії для України, навчання українською мовою в школах і вживання її в судах та церкві, а також наділення селян землею.
Дума швидко посварилася з урядом через земельне питання: депутати хотіли передати селянам частину поміщицьких земель. Уже 8 липня 1906 р. за старим стилем цар розпустив її, і українська громада не встигла оприлюднити підготовлену заяву про автономію.
Попри коротке життя Перша дума стала для українців школою парламентської політики. Українське питання вперше прозвучало з трибуни загальноімперського парламенту, а громада видавала часопис «Украинский вестник», що знайомив читачів із її вимогами.
Де історики не згодні
Дума відкрилася 27 квітня 1906 р. за старим стилем (10 травня за новим) і була розпущена 8 (21) липня. Кількість членів громади в різних працях різна: 44, 45, а в підручнику — 42. Громада не мала офіційного списку членів, депутати приєднувалися до неї й виходили з неї, тож історики рахують по-різному.
Постаті
- Ілля Шраг