Після підписання Берестейського миру Центральна Рада повернулася до Києва. Становище було тривожне: німецьке командування втручалося в справи держави, а селяни й поміщики сперечалися через землю. Депутати поспішали закріпити в основному законі будову держави, проголошеної IV Універсалом.
29 квітня 1918 р. на останньому засіданні Центральна Рада ухвалила «Статут про державний устрій, права і вольності УНР». Вищою владою мали бути Всенародні Збори, які обирав народ, виконавчою — Рада Народних Міністрів, судовою — незалежні суди.
Конституція гарантувала рівність громадян, свободу слова, віри, зібрань і страйків, скасовувала смертну кару. Національні меншини отримували право на національно-персональну автономію — тобто самі могли вирішувати свої культурні справи.
Того ж дня в Києві відбувся гетьманський переворот, і Центральна Рада припинила існування. Конституція залишилася на папері, проте вона показує, якою демократичною державою мріяли бачити Україну діячі Центральної Ради.
Де історики не згодні
Часто пишуть, що 29 квітня 1918 р. Центральна Рада обрала Михайла Грушевського «президентом УНР». У документах такої посади немає: Грушевський був головою Центральної Ради, а Конституція передбачала голову Всенародних Зборів, а не президента. Звання «перший президент України» вживають умовно, щоб підкреслити, що він фактично очолював державу. Також тривають суперечки, чи Конституцію встигли ухвалити до гетьманського перевороту, чи протокол засідання оформили пізніше.
Постаті
- Михайло Грушевський