На початку XX ст. в імперії наросло невдоволення: селяни мали мало землі, робітники працювали по 11–12 годин за мізерну плату, народи терпіли утиски, а громадяни не мали політичних прав. Поразки у війні з Японією 1904–1905 рр. підірвали довіру до влади.
Після розстрілу мирної ходи в Петербурзі 9 (22) січня 1905 р. страйки охопили Київ, Харків, Катеринослав, Одесу й Донбас. Повстали моряки броненосця «Потьомкін» і крейсера «Очаків», сапери в Києві. У жовтні загальний страйк паралізував країну, у грудні в Горлівці та Харкові відбулися збройні виступи робітників. Селяни Полтавщини, Чернігівщини, Харківщини громили поміщицькі маєтки.
Налякана влада 17 (30) жовтня 1905 р. видала Маніфест про свободи й створила Державну думу. Українці заснували «Просвіти», газети й журнали рідною мовою, а в Думі утворили Українську громаду.
Влада придушувала виступи військами й каральними загонами. 1907 р. Думу розпустили й змінили виборчий закон, і революція завершилася поразкою. Проте досвід легальної роботи й політичних партій став для українців важливим кроком до 1917 р.
Де історики не згодні
Початком революції вважають «Криваву неділю» 9 (22) січня 1905 р., а кінцем — розпуск ІІ Думи й зміну виборчого закону 3 (16) червня 1907 р. Частина істориків рахує завершення інакше. Оцінки результатів різняться: одні наголошують на поразці, інші — на тому, що українці вперше отримали легальну пресу й представництво в Думі.
Постаті
- Микола ІІ