Від 1863 і 1876 рр. українське друковане слово в Російській імперії було майже повністю заборонене. Українські діячі роками домагалися скасування заборон.
На початку 1905 р. Петербурзька академія наук на запит уряду підготувала записку «Про скасування утисків малоросійського друкованого слова». Академіки визнали українську окремою мовою й радили зняти обмеження.
Восени 1905 р. революція змусила імператора Миколу II видати маніфест 17 жовтня (за старим стилем) з обіцянкою свобод. Нові правила про пресу скасували попередню цензуру, і заборони втратили силу.
Наприкінці 1905 р. в Лубнах вийшла газета «Хлібороб», а в Києві почала виходити перша щоденна українська газета «Громадська думка» (з 1906 р. — «Рада»). Відкрилися «Просвіти», українські книгарні й видавництва, у Державній думі діяла Українська парламентська громада.
Після поразки революції 1907 р. уряд знову посилив тиск: закривав «Просвіти» й газети, обмежував українські видання.
Де історики не згодні
Офіційно Емський указ так і не скасували: його дія припинилася через нові «тимчасові правила» про пресу 1905–1906 рр. Після поразки революції влада знову почала обмежувати українські видання й товариства.