Тюрми західноукраїнських міст на червень 1941 р. були переповнені. Там утримували тих, кого НКВС вважав ворогами: членів ОУН та їх рідних, колишніх громадських діячів, селян, студентів, людей, затриманих за спробу перейти кордон.
Після нападу Німеччини радянська влада не встигала вивезти в'язнів на схід. Тоді НКВС отримав наказ знищувати їх. У Львові розстріли відбувались у тюрмах на Лонцького, Замарстинівській і в Бригідках, а також у Луцьку, Дрогобичі, Самборі, Золочеві, Станіславі та інших містах.
Убивали не лише засуджених, а й тих, чиї справи ще не розглядали. Коли прийшли німці, мешканці знайшли в камерах і подвір'ях тіла, багато з яких були з ознаками катувань.
Ці масові вбивства стали одним із найтяжчих злочинів радянської влади на заході України. Вони посилили ненависть до неї, а нацисти використали трагедію для пропаганди й розпалювання антиєврейських погромів.
Де історики не згодні
Загальна кількість жертв відома лише приблизно. За документами НКВС і підрахунками істориків, лише в тюрмах Західної України вбили близько 9–10 тис. осіб; деякі дослідники, враховуючи загиблих під час «евакуації» в'язнів пішим етапом, називають вищі цифри. Нацисти використали розстріли в пропаганді й звинуватили в них євреїв, що стало приводом для погромів у Львові та інших містах.