Наприкінці 1960-х тривали арешти й закриті суди над українською інтелігенцією. Тиск посилювався й на тих, хто залишався на волі: їх звільняли з роботи, не друкували, виключали з творчих спілок. Частина інтелігенції вирішила звернутися до найвищого керівництва СРСР відкрито й колективно.
У квітні 1968 р. 139 осіб — науковці, письменники, художники, інженери, студенти й робітники — підписали лист до генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва, голови уряду Олексія Косигіна та голови Президії Верховної Ради Миколи Підгорного. Вони вимагали припинити політичні процеси з порушенням законів, засуджували русифікацію й обмеження свободи слова.
Відповіддю стали покарання: підписантів викликали на «проробки», виключали з партії, звільняли з роботи чи навчання. Проте лист показав, що незгодні — не поодинокі люди, а помітна частина суспільства. Його текст поширювався в самвидаві й став відомим за кордоном.
Де історики не згодні
Дослідники по-різному визначають точну кількість підписантів, бо частина підписів була додана пізніше, а дехто під тиском відкликав свій підпис. Назва «139-ти» усталилася за кількістю підписів у першому варіанті листа.