Після смерті Сталіна та XX з'їзду КПРС влада почала переглядати справи репресованих. Тисячі людей повернулися з таборів і заслання, частину посмертно реабілітували, зокрема діячів української культури 1920–1930-х років.
Цензура трохи послабшала, і в літературу та мистецтво прийшло нове покоління — шістдесятники: Ліна Костенко, Іван Драч, Василь Симоненко, Микола Вінграновський, художниця Алла Горська, критики Іван Дзюба та Іван Світличний. Вони писали про людину, її гідність і правду, відроджували інтерес до української мови й історії.
У 1960 р. в Києві виник Клуб творчої молоді «Сучасник». Там читали вірші, влаштовували вечори пам'яті, виставки й колядування, вшановували Шевченка.
Проте відлига мала межі: влада не допускала критики системи, а з початку 1960-х клуб і шістдесятників дедалі більше тиснули. Частину з них згодом заарештували, і саме з цього середовища виріс дисидентський рух.
Де історики не згодні
Межі «відлиги» історики визначають по-різному: початок — 1953 або 1956 р., кінець — усунення Хрущова в 1964 р. чи арешти інтелігенції 1965 р. Назву взято з повісті Іллі Еренбурга «Відлига» (1954). Дехто вважає, що відлига була лише частковою, адже тоді ж ширилася русифікація, зокрема через шкільну реформу 1958–1959 рр., яка дозволила батькам не обирати для дітей вивчення української мови.
Постаті
- Ліна Костенко