Галицький сейм був місцевим парламентом краю. Через нерівний виборчий закон у ньому переважали польські поміщики, а українці, хоча становили майже половину населення, мали лише невелику частку мандатів. Це було однією з головних причин польсько-українського протистояння.
Після кількох років переговорів, у яких брали участь польські й українські політики, віденський уряд і митрополит Андрей Шептицький, сторони дійшли згоди. 14 лютого 1914 р. сейм ухвалив новий виборчий закон.
Закон гарантував українцям близько 27% мандатів у сеймі й місця в його керівних органах. Вибори мали відбуватися за національними куріями, щоб поляки й українці обирали своїх депутатів окремо.
Нові вибори не відбулися: улітку 1914 р. почалася Перша світова війна. Проте реформа показала, що компроміс між поляками й українцями був можливий, хоча після війни їхнє протистояння переросло у збройний конфлікт.
Де історики не згодні
Частку українських мандатів подають як близько 27% або «понад чверть». Закон став наслідком польсько-українського компромісу, у переговорах якого посередничав митрополит Андрей Шептицький; деякі історики вважають, що він міг започаткувати порозуміння, інші — що не задовольняв українців.