Більшість галицьких селян мали дуже мало землі й мусили наймитувати в польських поміщиків. За важку працю в жнива їм платили копійки, а нерідко й частиною врожаю. Українські радикали й національні демократи закликали селян боронити свої права спільно.
У липні 1902 р. в багатьох повітах Східної Галичини селяни відмовилися виходити на панські поля, доки не підвищать плату. Вони проводили віча, обирали страйкові комітети й не дозволяли стороннім заробітчанам працювати замість себе.
Поміщики викликали жандармів і війська, а на роботу привозили селян із західної, польської частини краю. Частину страйкарів заарештували. Попри це в багатьох місцях пани змушені були підвищити платню.
Страйк показав, що галицьке селянство здатне на організовану боротьбу. Він посилив вплив українських партій на селі, а частина учасників, не бачачи майбутнього вдома, згодом емігрувала до Канади та США.
Де історики не згодні
Кількість учасників подають по-різному: найчастіше близько 200 тисяч, а в окремих працях — понад 100 тисяч. Точного обліку ніхто не вів, тому цифри приблизні.