У 1890-х роках на Донбасі й Придніпров'ї швидко будували металургійні заводи й шахти, здебільшого на іноземні гроші. Держава замовляла багато рейок і металу для залізниць, і виробництво стрімко зростало.
Коли будівництво залізниць сповільнилося, а позики за кордоном подорожчали, виявилося, що металу й вугілля вироблено більше, ніж можна продати. Ціни впали, частина заводів і шахт закрилася, тисячі робітників утратили роботу або отримували менші заробітки.
Щоб вижити, найбільші підприємства почали домовлятися між собою про ціни й обсяги продажу. Так з'явилися синдикати — «Продамет» (1902), що продавав метал майже всіх великих заводів, і «Продвугілля» (1904), який об'єднав великі донецькі шахти.
Криза зміцнила великих власників і знищила дрібніших. Водночас безробіття й бідність робітників посилили невдоволення, яке вилилося у страйки, зокрема під час революції 1905–1907 рр.
Де історики не згодні
Історики подають різні межі кризи: 1900–1903 або 1899–1903 рр.; у металургії спад тривав і пізніше. Синдикат «Продамет» засновано 1902 р., а «Продвугілля» — 1904 р. (статут затверджено 1906 р.), тобто вже після найгострішої фази кризи.