Наприкінці 1950-х — на початку 1960-х в Україні сформувалося покоління шістдесятників — молодих поетів, художників, науковців. Вони захищали українську мову й культуру, згадували репресованих митців, читали й передруковували самвидав — тексти, які не можна було видати офіційно. Після усунення Хрущова в жовтні 1964 р. влада вирішила припинити ці настрої.
Наприкінці серпня — у вересні 1965 р. КДБ провів арешти в Києві, Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Луцьку та інших містах. Серед заарештованих були брати Михайло і Богдан Горині, історик Валентин Мороз, художник Опанас Заливаха, літературознавець Михайло Масютко, журналіст Михайло Осадчий. Їм закидали «антирадянську агітацію і пропаганду» — фактично за читання й поширення самвидаву.
У 1966 р. відбулися суди, більшість обвинувачених отримали від кількох місяців до шести років таборів. Арешти засвідчили кінець «відлиги», але не залякали всіх: на них відповіли публічними протестами й новими текстами самвидаву. Так виник український дисидентський рух.
Де історики не згодні
Дослідники наводять різну кількість заарештованих — від 20 до 25 осіб, бо арешти тривали кілька місяців. Святослава Караванського, якого часто згадують серед заарештованих 1965 р., насправді затримали в листопаді 1965 р. і без нового суду повернули досиджувати старий строк. Більшість істориків пов'язують арешти з бажанням нового керівництва СРСР залякати інтелігенцію після «відлиги».
Постаті
- Михайло Горинь