Після Переяславської ради конкретні умови союзу треба було записати в договорі. У березні 1654 р. до Москви вирушило козацьке посольство на чолі з генеральним суддею Самійлом Богдановичем-Зарудним і переяславським полковником Павлом Тетерею.
Посли передали прохання гетьмана у формі статей. Цар затвердив їх і видав жалувані грамоти. Цей документ отримав назву Березневих статей.
За статтями Військо Запорозьке мало власного гетьмана, якого обирали козаки й лише повідомляли про це цареві. Козацька держава зберігала свої суди, адміністрацію, станові права шляхти, міщан і духовенства. Податки збирали місцеві урядники й передавали до царської скарбниці. Реєстр збільшували до 60 тисяч козаків. Гетьман міг приймати іноземних послів, але не мав права вести переговори з польським королем і турецьким султаном без відома царя. У Києві розміщувався царський воєвода з гарнізоном.
Березневі статті визнавали широку самостійність Гетьманщини. Проте згодом Москва дедалі більше обмежувала ці права, трактуючи договір як підданство, а не союз.
Де історики не згодні
Оригінал статей не зберігся — відомі лише пізніші копії та чернетки, і їхні тексти дещо різняться. Історики сперечаються про характер договору: протекторат, васальна залежність, конфедерація чи особиста унія. Дату теж подають по-різному: 21 березня — день, коли цар затвердив статті, і 27 березня 1654 р. — дата жалуваних грамот (за старим стилем).
Постаті
- Самійло Богданович-Зарудний