Після 1923 р. українці Галичини мусили жити в складі Польщі. Частина політиків вирішила боротися за права українців легально — через вибори, сейм, кооперативи й освіту.
У липні 1925 р. кілька українських партій і груп об'єдналися в Українське національно-демократичне об'єднання. Його очолив адвокат Дмитро Левицький. УНДО мало найбільшу фракцію українців у польському сеймі, підтримку кооперації, «Просвіти» й газети «Діло».
1935 р. керівництво УНДО уклало угоду з польським урядом — так звану «нормалізацію»: українці отримали кілька місць у сеймі, а Василь Мудрий став віцемаршалом сейму. Проте утиски тривали, і багато українців розчарувалися в легальних методах.
Де історики не згодні
Політику «нормалізації» 1935 р. сучасники й історики оцінюють по-різному: одні вважають її розумним компромісом, що дав українцям певні поступки, інші — капітуляцією, яка не зупинила утисків і посилила вплив радикальних націоналістів.
Постаті
- Дмитро Левицький