У середині XVIII ст. Російська імперія прагнула закріпитися на південних степах і захистити кордони від Кримського ханства. Для цього вона запрошувала іноземних переселенців.
1752 р. на Правобережжі, поблизу кордону із запорозькими землями, утворили Нову Сербію. Наступного, 1753 р. між річками Сіверський Донець і Лугань постала Слов'яно-Сербія.
Тут оселилися серби, хорвати, болгари й волохи, які тікали від османського панування. Вони отримали землі й мали за це нести військову службу. Очолили поселення сербські офіцери Іван Шевич і Райко Прерадович.
Слов'яно-Сербія проіснувала до 1764 р., коли її включили до Новоросійської губернії. Колонізація південних степів обмежувала Вольності Запорозької Січі.
Де історики не згодні
Історики наголошують, що створення Нової Сербії (1752) й Слов'яно-Сербії відбулося на землях, які запорожці вважали своїми Вольностями, і стало однією з причин погіршення відносин Січі з російським урядом.