Наприкінці 1919 р. армія УНР опинилася в катастрофі: її затиснули між поляками, червоними й білими, а тиф забрав тисячі життів. Симон Петлюра виїхав до Варшави шукати союзу з Польщею.
Командування вирішило не складати зброї, а перейти до партизанської війни. 6 грудня 1919 р. кілька тисяч вояків під командою генерала Михайла Омеляновича-Павленка вирушили з Волині в рейд у тил ворога.
Повстанська армія рухалася Київщиною, Черкащиною й Херсонщиною, нападала на гарнізони білих і червоних, спиралася на допомогу селян. Бійці терпіли холод, голод і хвороби.
6 травня 1920 р. учасники походу з'єдналися з армією УНР, яка разом із поляками наступала на Київ. Похід став символом незламності українського війська, а його учасників нагородили Залізним хрестом.
Де історики не згодні
Чисельність армії на початку походу оцінюють приблизно в 5 тисяч бійців, а довжину маршруту — близько 2500 км; обидві цифри наближені. Історики по-різному оцінюють значення походу: одні бачать у ньому передусім збереження армії й ідеї УНР, інші — обмежений воєнний результат.
Постаті
- Михайло Омелянович-Павленко